М. Підгірянка
Краю милішого, ріднішого,
як Україна – в світі нема.
Слова солодшого, зручнішого,
як Україна – в світі нема.
Куровичі
Село Куровичі знаходиться на заході Золочівського району, по обидві сторони шосе Львів-Тернопіль, у 30-ти кілометрах на схід від обласного центру Львова і в 40-ка кілометрах на захід від районного центру Золочева, у 15-ти кілометрах від Залізничної станції Задвір’я.
Через село протікає річка – Тимковецький потік (притока річки Полтви), який є водним сполученням з Балтійським морем.
Площа села Куровичі становить 645 га. Станом на 01.01.2016 року в селі проживає 1244 жителя.
Географічні назви (Вістрів, Завалля, Заколоддя, Зарівля) свідчать, про те, що місцевість була заселена східними слов’янами ще в далеку давнину. Із слів старожилів відомо, що село Куровичі 350-400 років тому називалося “Коровичі”. Ця назва виникла від перших поселенців пастухів, які, в багатій на випас худоби долині, збудували собі тваринницькі приміщення, так звані “коров’ярні”. При зростанні населення і утворенні населеного пункту село стало називатися “Коровичі”, а з середини ХІХ ст. воно вже стало називатися “Куровичі”.
Можливо село виникло як поселення роду якогось Куровця чи Курослава.
Інша легенда розповідає про те, що назва села виникла в часи визвольної війни українського народу з польською шляхтою під керівництвом Богдана Хмельницького. В маєтку графа Потоцького зібралися пани на віче. В цей час почали лити сильні дощі, розлилася річка і шляхта не мала можливості роз’їхатися. За цей час шляхта поїла всіх курей у маєтку графа Потоцького, через що це віче дістало назву “Куряче віче”. Від чого і пішла назва села Куровичі.
Перші документальні згадки про село датуються 1443 роком і воно входило до складу Речі Посполитої. Власником села був якийсь пан К.Кльос.
З 1772 року Куровичі опинилися в складі Австрії. Володіли селом почергово князі Чарторийські, Любомирські, а з 1820 року – графи Потоцькі.
Важким було життя сільських трудівників в роки панування польського панства. Кращі землі належали графу Потоцькому, церкві, сільським багатіям, деяка частина належала сільській громаді і тільки незначна кількість найгірших земель належала селянам.
Важке життя селян змушувало їх покидати рідні домівки і їхати на заробітки в інші країни. В ці часи багато жителів село поїхало в Канаду, США, Аргентину.
Під час європейської революції 1848 року, яку назвали “весною народів”, кілька десятків жителів села поставили свої підписи про поділ Галичини на польську і українську, що свідчило про зростання національної свідомості селян-українців. На пам’ять про скасування панщини в селі був встановлений хрест Свободи, який зберігся до наших днів.
В 1860-х роках у селі Куровичі громадою було збудовано церкву св.Миколая, яка стоїть в центрі села і по сьогоднішній день.
На місці старої церкви було поставлено камінний хрест. Зараз цього хреста немає. А на місці старої церкви і цвинтаря за кошти громадськості села збудовано пам’ятник Великому Кобзареві України Тарасу Григоровичу Шевченку.
Ще перед Першою світовою війною місцеві поляки збирали кошти на спорудження костьолу та польської школи. У серпні 1939 року відбулося посвячення костьолу св.Антонія, збудованого переважно коштами Альфреда Потоцького. На його відкритті було кілька тисяч осіб.
З прадавніх часів церква в селі була консолідуючим і стабілізуючим фактором духовного життя села. В умовах бездержавного існування української нації протягом багатьох століть вона згуртовувала людей до громадського і політичного життя. Одночасно вона була важливим контрольним та виховним фактором в житті села.
На сьогоднішній день в селі Куровичі є зареєстровані три релігійні громади. Це громада УАПЦ, римо-католицька громада та греко-католицька громада.
Село Куровичі є центром Куровицької сільської Ради до складу якої входять також село Солова і Печенія.
На території села розміщується нафтоперекачувальна станція “Куровичі”, меблевий цех Перемишлянського меблевого комбінату, дільнича лікарня з амбулаторією, аптека, павільйон побутового обслуговування, поштове відділення, гаражі управління зв’язку магістральних нафтопроводів, кафе, торговельні підприємства, водоперекачувальна станція.
Нове приміщення Куровицької середньої школи збудоване у грудні 1975 року. До цього школа розміщувалася в чотирьох різних приміщеннях. Школу збудували за рахунок районного бюджету за кошти укправління нафтопроводу «Дружба» та колгоспу.
В сільській середній школі працює 20 вчителів, які навчають 196 дітей. Великої уваги заслуговує той факт, що дві третіх вчителів вже народилися, виросли, навчилися і повернулися на роботу в рідну школу. Кожен вчитель несе добре, розумне, вічне до дітей.
В селі Куровичі працює НДЗ «Колосок».
В селі Куровичі стоїть Братська могила воїнів, які загинули в роки другої світової війни.
В центрі села знаходиться могила Борцям за волю України.
У селі працює сільська бібліотека. Завідуюча бібліотеки
Писко О. А.
Куровичани з радістю зустріли проголошення України незалежною державою. Після 337 років катувань вільно лунає колись заборонена українська пісня. Без святої молитви не відбувається жодний захід. У селі працює дім «Просвіта», завідуюча якого є Сірант Ганна Михайлівна. При домі «Просвіта» працює народний хор «Колос» організатором і керівником якого є Христина Романівна Шандро.
Куровичани вірять що український народ у своїй вільній державі подолає всі труднощі.
Немає коментарів:
Дописати коментар